Міськрайонна газета

ШОСТКИНСЬКИЙ РАЙОН В РОКИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ

Осінь 1932 р. принесла на українську землю страшний голод. Передвісником його стала хлібозаготівельна кампанія. У 1931 р. північні райони Сумщини виконали план здачі зерна досить успішно, а Шосткинський район «порядком зустрічного плану» додатково заготовив 1000 т. Наступного року ситуація різко змінилася. План сівби в районі був виконаний менш ніж на 80 %, а розміри зернозаготівель на 1932 рік навпаки були значно збільшені. Слід зазначити, що і на місцевому рівні в ті часи знаходилися особи, які прагнули втілити в сільському господарстві рух передовиків. «Місцеві активісти» після виконання селянами Шосткинщини плану висували декілька зустрічних. Так в газеті «Заря» від 18 лютого 1932 року було надруковано «Оперативне зведення про виконання плану хлібозаготівель за п’ятиденку з 10 по 15 лютого»: «У першу п’ятиденку боротьби за зустрічний хліб, план виконано на 7%. Вперед вийшли такі села Шосткинського району: Свірж – 70%, Усок – 52%, Гамаліївка – 48%, Собичеве – 30%. Відстають: Чапліївка – 18%, Ображіївка – 15%. Не здали жодного кілограму села: Антонівка, Богданівка, Журавка, Княжичі, Тиманівка». Для виконання планів хлібозаготівлі в села надсилали «штурмові ударні бригади», «буксирні бригади», до яких входили робітники прокуратури, парткомів, місцеві активісти. Ними був залучений масовий і нічим не обмежений терор, який з кожним роком набирав обертів. Від 21 листопада 1932 р. було позбавлено «права на землекористування та садиби», а також конфісковано садиби та реманент С.І. Полозка, А.В. Оницького, М.М. Труса, Ф.Й. Бензіна, а їх вислано за межі району.
Під час голоду С. Г. Гой було 32 роки. В її сім’ї, що мешкала в с. Крупець, було багато дітей, які пережили цю біду. Аби вижити, Степанида обмінювала домашні речі на продукти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. За кожне дерево, кущ потрібно було платити. Не дивлячись на те, чи була худоба, потрібно було здавати молоко, яйця, м’ясо. Хто був не згодний, того судили. Люди потерпали від цинги, за сіллю ходили в Семенівку, а там їх ще й обманювали – замість солі клали землю, і тільки зверху притрушували сіллю.
Н.С. Захарченко, уродженка с. Собичеве, згадувала: «В цей час помирає моя сестричка Галина. Їй було всього 10 років. Вона не змогла витримати таких мук, організм дуже ослаб. Похорони... А як їх зробити, коли ні шматка хліба, копачам нічим відплатить. Мати десь нашкребла гороху дуже сухого, чорного, гіркого, зварила, нагодувала копачів. Поминали борщем з води та гороху і цибулею».
Загалом в «Національній книзі пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні, Сумської області» значиться 170 прізвищ та імен жителів району, які увійшли в мартирологи жертв голодомору. У відомостях про осіб значиться переважно: «помер від дитячої хвороби» або «померла від старості» ці факти засвідчені очевидцями голоду або задокументовані в книгах реєстрації актів громадянського стану.